ПАБ ПІВ ПІНТИ
00:00:00 UK EN

Баланс ілюзорний. Баланс в D&D ще ілюзорніший.

Саме тому, на мою думку, якщо треба тримати ігромеханічний баланс в НРІ - то тримати його вже не треба.

Червоні й сині хаотичні візерунки у цифровому абстрактному зображенні
Якщо не можеш контролювати хаос, спробуй його осягнути. Автор не несе ніякої відповідальності за надмірне споглядання безодні.

«Це не баланс і зламано.» - гравці, в якийсь момент часу.

Одразу зазначу, що в цьому дописі мова піде, здебільшого, про D&D 5e. Приклади з інших систем я буду явно позначати.

Питання балансування зіткнень (енкаунтерів) болить як починаючим майстрам, так і тим, хто перейшов в нову систему. Що стосується D&D, то передісторія варгейму досі відчувається, попри еволюцію в п’ять редакцій. Показники Небезпеки (далі - ПН), розрахунок сили героїв та просто купа цифр викликають у мене фрустрацію. Здебільшого тому, що я ціную в НРІ злегка інші аспекти. Але на додачу до цього я глибоко переконаний, що концепція ПН має сенс виключно як допоміжні колеса для навчання їзді на велосипеді. В якийсь момент, свідомо чи ні, навчаєшся рухатися вперед без допомоги.

Втім, все по порядку.

  1. Показник Небезпеки і славнозвісні герої Еберрону.
  2. Баланс це про реалізм?
  3. Баланс це про чесність?
  4. Показник Небезпеки і славнозвісні герої Еберрону

    Монстри з низьким ПН можуть вбити групу, навіть коли це малоймовірно.

    Монстри з високим ПН можуть швидко загинути, навіть коли це малоймовірно.

    Прогнозованість і повторюваність використання ПН напрочуд низька.

    Людина перед силуетом жахливої істоти позаду матового скла
    Я прорахував і зважив усі чинники зіткнення, та з рахуванням у мене проблеми. Маєш запасний лист персонажа?

    Тут треба зайти здалеку, щоб приклади були у зрозумілому контексті. В одній з моїх партій на ранньому етапі кампанії, після першої сюжетної арки, розгорівся конфлікт. Це був енциклопедичний конфлікт інтересів. Частина групи хотіла більше наративу. Вони з сяючими очима і на різні голоси могли цілу сесію відігравати діалоги, як з НПС так і один з одним. Інша ж частина групи бажала більше бойових сцен. Зубодробильні бої з продумуванням тактики проти переважаючих сил противника - це їх стиль. Хто з них був правий в цьому конфлікті? Всі, адже кожен отримує задоволення від гри по-своєму.

    Тривалий час між сюжетними арками я думав, як догодити обом сторонам і зберегти групу. Відповідь була на поверхні: ніяк. Це і стало моментом, в який кампанія розділилась на дві. Більш наративна і більш бойова. Для обох була окрема сюжетна гілка, і вони мали можливість взаємодії одна з одною. Звучить просто дивовижно на папері, і ще краще виглядає на іграх. І в той же час, витрати на підготовку, в кращому випадку, потроюються. Коли починаєш водити в таких умовах, то хапаєш всі підручні допоміжні ресурси.

    Так я почав зловживати побудовою зіткнень в 5e.tools. Наразі це мій улюблений інструмент для побудови зіткнень. Окрім зручності, мені надзвичайно подобається рівень складності Absurd, якого я не зустрічав в інших подібних інструментах.

    Тоді це був найпростіший відомий мені спосіб підібрати монстрів для Бойової Групи. Якщо дати їм Deadly бій, приправлений тактикою з книги The Monsters Know What They’re Doing, то відгук по сесії гарантовано буде: “Бойовка могла б бути складніше. Розкидали їх.”.

    В той же час, для Наративної Групи випробуваннями були розслідування, пошук зачіпок та прийоми у високородних торговців. Бій вони також любили, та більше з сюжетної точки зору. Тому і ПН в цих зіткненнях був відповідний - Easy або Medium.

    В той тиждень, коли я серйозно засумнівався в адекватності метрики ПН, обидві групи мали гру. Обидві складалися з 4 героїв 3-х рівнів.

    Бойова скористалась місцевістю і злагодженістю, та розтрощила на друзки двох Скаладарів (кожен ПН 8). Наративна була на волосину від ТПК від зустрічі з Вайтом (ПН 3) з кількома поплічниками ПН 1/2.

    Ретельно виважені і прораховані бойові сцени вкотре мене перемогли.

    І найнеприємніше те, що жодне з цих зіткнень не було ключовим для сюжету.

    Бойова група, як завжди, запустила малоймовірний сценарій, який я мілким шрифтом вніс в свої нотатки на випадок, якщо зорі зійдуться і куби правильно впадуть. Спойлер: вони щоразу падають саме так.

    Наративна група взагалі вирішила повернутися на місце злочину, і дослідити будівлю, яку раніше проігнорували. Так само, як проігнорували довгий відпочинок через більш нагальні справи.

    Подібні оказії траплялись частіше, ніж мені хотілося б визнати, і я задумався:

    Що я виніс з цього досвіду?

    1. Знай своїх гравців.

    2. Треба щось міняти в дизайні бойових сцен.

    Перше занадто обширне, щоб розглядати тут, тоді як друге виражається в простих методах:

    • Статблоки монстрів не висічені в граніті. Їх можна підкоригувати на ходу - знизити хітпоінти, прибрати атаку через виснаження, додати атаку від розгніваності або божественого втручання, тощо.

    • Противники не дурні, і мають підкріплення. Чи виходить це підкріплення? Залежить від успіхів на полі бою.

    • Інколи бій - це просто докопатися до неігрового персонажа. Та частіше це більш змістовна діяльність. Захопити замок? Наздогнати викрадача? Звільнити заручників? Це більше ніж просто бій, і ось що важливо обіграти. Так сюжет можна рухати далі, незалежно від результату.

    • Дизайн зіткнення не закінчується в момент, коли кинуто на ініціативу. Це тривалий процес. У Метью Колвілла є прекрасне відео саме про це.

    Окей, подумав я, якщо підхід з ПН не допомагає, то може є рішення в інших системах?

    Баланс це про реалізм?

    В системі, де персонаж близький до реальних людей за силою і вправністю, значну частину загроз він, за нормальних умов, подолати не спроможний.

    В цьому і є головний шарм - герой не мав цього зробити, але зміг.

    І баланс сил, в такому випадку, дуже далекий від рівноцінного.

    Настільні ігрові фігурки перед розмитими фрагментами дракону або монстра
    Ані хрест, ані пістолет не вразили невимовно жахливу істоту з глибин часу і простору. Кидайте на безумство.

    Мабуть, моя улюблена частина системи Call of Cthulhu: є речі та явища, які неможливо перебороти. Тільки відтермінувати. Рубай ґоблінів хоч століттями, ти не розкачаєшся достатньо, щоб замахнутися на Азатота.

    Це добре одразу з низки причин. По-перше, планка досягнення нижче. Сищики - звичайні люди, їм протистоять надзвичайні сили. Тобто, відкласти неминуче, хай ненадовго, це вже прекрасно. По-друге, у гравців відсутнє відчуття всемогутності.

    В D&D, маючи достатньо підготовки, магічних предметів та наполегливості, герої можуть піти і порубати на шмаття Оркуса, Нів-Мізета або Кованого Колосса. І це прекрасно, адже героїчне фентезі так і працює. Цей концепт зовсім чужий для Поклику Ктулху, де донедавна у Древніх Богів не було статблоків, адже якщо воно має статблок ти можеш його вбити.

    Це цілком реалістично, і таким чином баланс зміщений настільки далеко від рівного, що перемога здобувається всупереч, а не завдяки. Тим вона і цінна, це відчувається майже як в реальному житті, де попри труднощі виходить досягти більше, аніж колись сподівався. Тут відсутність балансу, як явища, додає барв історії, яку гравці разом розказують за столом.

    І все ж, бажаючи реалізму, щоб викрити таємну діяльність культу, ми частіше сідаємо за стіл, аніж ходимо з револьвером за гаражі. Тож окрім жаги до “реальних” подій має бути щось іще.

    Баланс це про чесність?

    Нападаєш, коли маєш надмірну силу. Захищаєшся, коли сила недостатня.

    Якщо у героїв ймовірність перемоги така сама, як і у опонентів - це переходить в протистояння гравців та майстра.

    Де бажаний результат - виграти, що шкодить всім, хто грає.

    Чесність тут ні до чого.

    Старовинні ваги та гирі вітринного магазину
    Ти був зважений, ти був виміряний. Каміння падають, ти помираєш.

    Навіть якщо майстер виставить проти групи злих двійників персонажів у повному складі, вони не будуть в рівних умовах.

    Група, зазвичай, має більше людей, які діючи разом, подумають про речі, які майстру на думку не спадають. Тоді як майстер об’єктивно має більше можливостей - він контролює увесь ігровий світ, тоді як кожен інший гравець обмежується одним або кількома героями. Звісно, є ігри де кожен контролює загони, армії, королівства, та в підсумку це просто масштабований варіант. У майстра завжди є спосіб переграти партію. Сумнозвісне каміння, що падає і вбиває групу без жодних рятівних кидків, прекрасний тому приклад.

    У спробах збалансувати зіткнення майстер шукатиме нових способів створити партії виклик, задля самого виклику, а не, приміром, для просування сюжету. Або, що ще гірше, почне забирати предмети і здібності у персонажів. Група, тим часом, у праведному гніві шукає способів обійти виклики, або просто зламати сюжет.

    Це і є протистояння майстра іншим гравцям. Холодна війна, де наче б то весь конфлікт в межах гри. З яких би причин це не відбувалось, коли протистояння не свідоме і не є ціллю гри, деструктивний вплив неминучий. Ставки всередині гри зростають, все, окрім виграшу, відкладається на другий план. Всі учасники забувають, що майстер теж гравець (хоча і з додатковими зобов’язаннями), і теж прийшов добре провести час.

    Про це, і багато іншого, сабреддіт r/rpghorrorstories.

    Головне питання, навіщо гравці зібралися?

    Правильної відповіді тут немає, допоки всім учасникам весело. Одна з моїх партій регулярно збиралась на ігри, щоб поспілкуватися один з одним. Гра була радше веселим доповненням.

    Неодноразово бувало, що інша партія робила жахливо потужних персонажів, і ціллю гри було зламати сюжет. Чисте протистояння майстра іншим гравцям. Та оскільки всі розуміли, що це і є мета, то і проблем не було.

    Для себе я визначив, що ціную в НРІ колективні історії. Щоб їх розказати, система це радше набір інструментів та рекомендацій, аніж обмеження і жорстке слідування правилам. Згинай ігрові системи, ламай правила, придумуй власні - допоки всім весело, це ваша спільна гра, і вона чудова. Для всього іншого є звичайні настільні ігри. Втім, навіть в шахах певна перевага на боці того, хто ходить першим.

    Саме тому, на мою думку, якщо треба тримати ігромеханічний баланс в НРІ - то тримати його вже не треба.

← назад до журналу

> Коментарі